Справедливість визволює від смерті.

         Груба картонна обгортка справи вся вкрита різними плямами, вицвілими чорнилами, синіми та червоними олівцями, якимись перекресленими цифрами, за якою заховалося людське життя…зека Коноваленка Євгена Онисимовича… до арешту 7 липня 1941 року завідуючого лікарнею села Кірове Оріхівського району Запорізької області.

Безмежне море ГУЛАГу і серед нього мільйони людей з понівеченими долями, їхніми зламаними життями та їхніх близьких…Скільки таких  справ проходить перед дослідниками, вченими та просто людьми, яким не байдужа доля власного народу, своєї історії та врешті – решт є у них і громадянський обов`язок донести до прийдешніх поколінь свої знання про цей страхітливий океан людських поневірянь, зламаних життів, горя та образ, яке колись про людське око звалося гучно – Союз Радянських Соціалістичних Республік.

Як так вийшло, що лікаря із старовинного козацького села Жеребець(при більшовиках воно спочатку було Єжове а потім Кірове) на Оріхівщині втягнула і засмоктала в себе репресивна система ГУЛАГу, виплекана руйнівниками нормальних людських стосунків на землі Леніним і Сталіним, які по результатам своєї «роботи» стали в один ряд із найстрашнішими вбивцями в історії людства – Чінгісханом  та Тамерланом?

Перечитуючи в цілому невеличку справу, якихось 40 сторінок документів, уважно вивчаючи вицвілі від часу папери, бачиш, що спричинилося до арешту цієї людини,  - його незалежницьке мислення, вищість над оточенням, те, що на кожну подію в громадському житті країни, мав власну думку, одним словом  -  був особистістю, чого дуже не любила тоталітарна система.

Усевидючи органи почали збирати на Євгена  Онисимовича компромат ще до війни.(1)А її початок тільки прискорив події. Євген Онисимович попав у проскрипційні списки людей, яких тоталітарна система вилучила із суспільства, бо була не впевнена у своєму майбутньому.

Так, відомий дослідник пише, що «з початком воєнних дій  у 1941 році каральні органи почали евакуювати в`язнів з місцевих тюрем. У листі до Москви комісар внутрішніх справ України старший майор держбезпеки Сергієнко В.Т. для евакуації з Запорізької області 1700 чоловік просив виділити 60 залізничних вагонів. На середину липня 1941 року з в`язниць Запорізької області було звільнено 812 чоловік, відправлено до Архангельська – 1336,до Свердловська – 1027 в`язнів. Крім того, з Мелітополя було етаповано 200 чоловік до Уфи залізничними вагонами, а 500 чоловік із Запоріжжя – пішки до м.Сталіно.»(2)

Але Молох пролетарської Феміди не припиняв своєї дії ні на хвилину, арешти неблагонадійних людей продовжувалися на території Запоріжжя і Запорізької області і з початком війни. Євген Коноваленко

опинився саме серед таких.

Хто ж він був за людина, що на нього накинула оком енкавеесівська зграя?

Євген Онисимович народився 1 грудня 1892 року в селі Паньківка Новомосковського повіту Катеринославської губернії у сім`ї службовця. В 1908 році в Катеринославі закінчив міське училище і в цьому ж році поступив у фельдшерську школу, яку закінчив у 1912 році. І з цього часу починається його трудовий стаж, який не припиняється до самого арешту. Працював фельдшером в різних лікарнях Донецької та Запорізької областях. В 1928 році поступив в Харківський інститут медицини, на екстернат, який закінчив в 1931 році в листопаді місяці і був направлений завідуючим Миколаївської лікарнею у Бердянському районі, де пропрацював до кінця 1933 року. Згодом змінив ще кілька лікарень поки не був відряджений у 1935 році до села Кірове завідуючем лікарнею, де і знаходився до 7 липня 1941 року, день його арешту.(3)

Тобто, був трудівником, який стільки зробив на ниві сільської медицини!

Звинувачення висунули досить типове, як для того часу – антирадянська агітація.

Під час обшуку, крім документів у Євгена Онисимовича вилучили роман одного з лідерів партії есерів, письменника Бориса Савінкова(1879 – 1925рр) «Те, чого не було»(1914р.)(4). Про цей роман трохи згодом а тут нагадаємо читачам, що німці підійшли майже до Запоріжжя а «залізні солдати Дзержинського» шастають по області і арештовують ні в чому не винних людей. Бо що ж інкримінували Євгену Онисимовичу слідчі?

Він мав необережність розповісти два роки тому анекдот про Сталіна з Ворошиловим парторгу Дехтяренко І.Г., який згадав і розповів його тепер слідчому. Це тим було кваліфіковано як дискредитація керівників ВКП(б) і радянського уряду.(5).

Мабуть, з тим Дехтяренком у Є.О.Коноваленка були напружені стосунки, Євген Онисимович сам розповів на допиті, що той вимагав звільнити лікарню від чужого елементу, на що Коноваленко відповів, а хто буде за них працювати? І залишив на роботі бувшого куркуля Левченка на посаді  двірника за згодою сільради.(6).

14 серпня 1941 року, коли німці майже підішли до Запоріжжя, слідчий у тюрмі НКВС ставить Євгену Онисимовичу таке запитання:

- Скажіть, які були висловлювання з Вашого боку проти існуючого ладу в СРСР?                                                                                                                      - Так, дійсно, я був невдоволений деякими указами радянського уряду.                                                                                                                       

Невдоволення моє було проти указу, де засуджували усіх, хто запізнився на роботу. Це я вважав дуже суворим і жорстоким, бо судити людей за запізнення я вважав невірним і з цим ніяк не міг погодитися.(7).

Що ж тут антидержавного чи антизаконного? Нормальна думка нормальної людини але… в демократичному суспільстві. В тоталітарному ж це… кримінал!

Нагадали Коноваленку і його висловлювання під час перевиборів профкому. Він тоді запропонував провести вибори так, як рекомендують… українські есери: «Треба зробити кулями таємне голосування, одна урна жовта, інша чорна і…пускай листок!»(8).Тобто, відмовитися від формального голосування, яке було за всі часи радянської влади. Ну, ясно тепер, що він антирадянщик!

Мабуть, Коноваленко Є.О. таки відносився з симпатією до українських есерів, бо недаремно у нього вилучили отой роман Савінкова, де автор намагався розібратися, чому у них нічого не вийшло у 1905 році.(9).Думаю, що і Коноваленко сушив голову над тим, як так могло вийти, що невеличка купка екстремістів змогла захопити владу і перетворити життя в країні в суцільне пекло?

26 серпня 1941 року Коноваленко ще у Запоріжжі. В справі зберігся документ, підписаний саме цим числом.(10). А через півтора місяця Євген Онисимович опиняється в Уфі.(11).Там слідчі працюють швидко. Вже 31 жовтня 1941 року складений обвинувальний висновок.(12).А через чотири місяці Особлива нарада НКВС СРСР 21 лютого 1942 року виносить Євгену Онисимовичу вирок – 8 років ув`язнення.(13).

29 квітня 1942 року Є.О.Коноваленку дають ознайомитися з цим рішенням Особливої наради і він ставить на цьому папері свій останній підпис.(14).Він разюче відрізняється від того підпису, який поставив Євген Онисимович на самому початку слідства. Тепер він виводить погано літери, вони розбігаються у різні боки, видно, що людина пише з напругою, важко.

В справі ще є останній документ, де вказується, що з/к Коноваленко Євген Онисимович вибув із тюрми №1 НКВС БАРСР(м.Уфа) в Безим`янтабір НКВС ст.Безим`янка 13 травня 1942 року…(15). Символічна назва цього табору ГУЛАГу!

Через багато років, у 1989 році, коли реабілітовували Євгена Онисимовича, написали, що відомостей про його звільнення немає а на 5 грудня 1945 року він ще утримувався в таборі.(16).

Можливо, важка фізична праця підірвала його здоров`я і він загинув у тому безіменному таборі, яких стільки було у Радянському Союзі. Бачачи отой його останній підпис думаєш чомусь саме про це. Поглинув його ГУЛАГ, як поглинув він мільйони людей, які мало право жити щасливо на цій благословенній землі.

А в селі Кірове у центрі і досі стоїть лікарня в якій працював Євген Онисимович, ходив коридорами цієї, ще побудованій земцями, установи, заходив у палати, нахилявся над хворими, приязно посміхаючись до них і допомагаючи їм видужати, призначав курс лікування, спостерігаючи, щоб установа працювала і допомагала людям.

Вони хотіли, щоб ми забули про них, убієнних, ні, не забудемо, помиляються, ми будемо пам`ятати їх усіх, в тому числі і Євгена Онисимовича, лікаря з сільської лікарні, що у старовинному козацькому селі Жеребець.

                            Посилання.

1.ДАЗО,Фонд Р-5747,оп.3,Спр.6858,Арк.9 – 9зв та 10-10зв.

2.Білас І., Репресивно-каральна система в Україні.1917-1953:суспільно-політичний та історико-правовій аналіз., У 2х кн.,Кн.2,К,1994р.,стор.241,270.

3.ДАЗО,Фонд Р-5747,Оп.3,Спр.6858,Арк.23 – 24.

4.Там само,Арк.6.

5.Там само,Арк.14.

6.Там само,Арк.18 – 19.

7.Там само,Арк.20.

8.Там само,Арк.2.

9.Краткая литературная энциклопедия, М, «Советская Энциклопедия»,1971г.,т.6,стор.590.

10.ДАЗО, Фонд Р-5747,Оп.3,Спр.6858,Арк.21 – 22.

11.Там само, Арк.28.

12.Там само, Арк.31.

13.Там само, Арк.35.

14.Там само, Арк.38зв.

15.Там само, Арк.39.

16.Там само, Арк.43зв.