search
top

Ю.Стець повинен зупинити диктатуру!

395084_171521742988322_1352457667_n

В Зоні АТО варто забути, що ти журналіст! Бо одразу опиняєшся поза законом і отримуєш купу проблем! Особливо, маючи акредитацію прес-центру АТО… Вже можна говорити про свідому дискримінацію журналістів за професійною ознакою!

Більше того, громадськість якось і не помітила, що доблесні піарники Міноборони, умудрилися посягнути на базові демократичні принципи  в прифронтовій зоні!

Маємо факти цензури, обмеження свободи слова, вільного пересування, перешкоджання роботи журналістів…

Це все юридичні наслідки гібридності цієї війни, придумані путиністами і чомусь підхоплені українською владою. У нас не війна, де щодня гинуть люди, а якесь АТО. Не повноцінна лінія фронту, а якась лінія розмежування. Не окупована земля, а непідконтрольні Україні території.

Відповідно, прифронтової зони теж не існує! А там живуть сотні тисяч громадян України, ростуть діти! Працюють школи, дитячі садки, музеї, спортивні заклади… Проводяться публічні масові заходи. На які запрошують пресу. Однак, добратися журналістам у Першу-Третю “лінію оборони”, яких офіційно не існує, дуже проблематично! Фактично, Генштаб і Міноборони присвоїли собі одноосібне право дозволяти ЗМІ їздити на прифронтові території і висвітлювати життя тих нещасних людей!

Звертатися до штабних вояків – марна справа! Вони ні на що не реагують. У них свій, штабний світ, і життєві орієнтири, прописані ще радянсько-сталінськими статутами. От у цій конкретній ситуації добре, що у нас є Мінстець! І саме він повинен негайно втрутитися і зняти напругу! Нагадаю, більше 5000 журналістів акредитовані в АТО! Без сміху сприймати це “досягнення” неможливо!

Підкреслю, маленький культурологічний журнал “Музеї України”, абсолютно мирний. Однак, сталося так, що вже півтора року в рамках Музейних експедицій, їздимо на війну. Пройшли фактично вздовж всієї лінії фронту. Від Станиці Луганської до Сартани. Навіть у часи, коли велися активні бойові дії. На наших очах відбулися всі ці дивні трансформації у ставленні до журналістів.

Кілька прикладів. Шеф-редактор часопису Наталка Іванченко їхала до відомого, діючого музею у селищі за 4 км від фронту. До неї приєдналася телегрупа місцевого каналу на автівці гордо обмальованій написом Телебачення. Було тихо. Не стріляли. У музеї – свято національної меншини – пресу дуже чекали. Два блок-пости проходили півдня після принизливого шмону. Ледве добралися під вечір! Запізнилися жахливо. Потім, з такими ж приниженнями поверталися! Це нормально?

В одному прифронтовому селі є музей. Місцеві активістки вирішили провести свято Рідної мови. Попри потужний супротив москальського попа з суперканонічної церкви. Власноруч зробили першачкам вишиванки, приміщення прикрасили рушниками. Здолали всі перепони. Дуже просили нас приїхати чи направити пресу. Там навіть добре слово на вагу золота! Ми домовилися з молодою журналісткою з райцентру за 50 км. Вона і пише і знімає для ТБ. Був сильний мороз. Дівчину зняли на блок-посту на околиці того села – побачили відеокамеру. Нема дозволу штабу сектору і акредитації прес-центру АТО. Маршрут не узгоджений десь і кимось. Наказ. Інструкція. Мало не заарештували як шпигунку! Ніякі аргументи, плач не подіяли. Відправили назад. Свято Рідної мови відбулося без преси. Велика “перемога” проукраїнських сил за підтримки бюрократів з штабу АТО.

Свіжий приклад – скандал з відомим фронтовим кореспондентом сайту “Лівий берег” Максом Левіним. Їхав до селища Гранітне, по якому два роки гатять сепари з артилерії. Люди живуть. Діти. Журналісти вимагають від влади негайно допомогти перекрити дах над соціальною будівлею, де лікарня, бібліотека, школа мистецтв і музей. Шифер посікло осколками. Затікає вода. Все гниє і рушиться. Для тих нещасних людей то справжня гуманітарна катастрофа. Потрібен пресовий резонанс, аби примусити чиновників з Волновахи знайти 200 метрів шиферу! Журналістів спершу маринували на блок-посту, який на прямій наводці. Потім тупо перешкоджали збору інформації з елементами страшної військової таємниці у школі, лікарні, бібліотеці. Врешті, брутально, на ніч, в мороз, випровадили з селища!

Дах продовжує протікати! Шифера нема! В селищі майже 4000 мешканців. Діти. Ще раз нагадую про це чиновникам Волноваського району! Гранітне вам приєднали!

І з особистого досвіду. Буваючи на різних ділянках прифронтової зони, проходячи блок-пости, ми ніколи не показуємо посвідчень Преса! Лише паспорт! Фотоапарат ховаємо кудись подалі. Аби позбавити себе зайвих проблем. Відповідно, ніяких акредитацій в прес-центрі АТО, не маємо і мати не хочемо. Як і якихось дивних спецперевірок в СБУ! Якось не хочеться приєднуватися до потішного 5000 акредитованого “воїнства”…

А от що робити фотокорам з громіздкою професійною апаратурою і телевізійникам, не знаю. Та і ще на помічених пресовими написами автівках…

664668697

Згадаємо, як Путін почав диктатуру в Росії – з цензури і обмежень для преси в Чечні! Потім далі…

Натяк зрозуміли?

Зону АТО поширили на дві велетенські області, де живуть мільйони громадян України. У нас Конституція діє? Надзвичайного стану ніхто не оголошував. Статус прифронтової зони законодавчо не виписаний. Що то за території, і що таке лінія розмежування, де стріляють, ніхто не знає.

Людей не евакуюють! Всим необхідним, хоч і з перебоями, ті землі забезпечені. Люди живуть, працюють, діти ростуть. Заклади освіти і культури діють. Масові заходи проводяться. За два роки всі до того, хоч це і дико звучить, якось звикли. І кінця тому жаху поки не видно.

І лише для журналістів, чиновники придумали якісь “особливі умови перебування”. Вагітним жінкам, пенсіонерам, хворим, дітям можна, а пресі чомусь заборонено! Абсурд і порушення основ демократії!

Померти від кулі снайпера, осколка, міни – конституційне право кожного громадянина України, що опиняється в зоні АТО. Як хто ще цього не осмислив. Ніхто не може примусити журналіста їхати на війну. Їдуть добровільно. Дехто загинув. Когось поранило. Це свідомий професійний ризик, який ми усвідомлюємо і на який йдемо добровільно. Не треба нам заважати працювати, особливо у тих непростих умовах!

Акредитацію прес-центру АТО варто відмінити взагалі! Якщо хтось з журналістів захоче поїхати у бойову частину на лінії розмежування, ніякої самодіяльності не буде. Всі ж це знають! Лише після відповідних дозволів і узгоджень! Тут варто Генштаб і Міноборони похвалити – все чітко, зрозуміло і виправдано! Те саме в МВС, НГУ, СБУ, у прикордонників і моряків. Без цілі і дозволів там можуть вештатися лише шпигуни… Але, не треба їх прирівнювати до журналістів!

До відома. Лише у Донецькій області 24 музея опинилися поблизу лінії розмежування. Працюють. Екскурсії проводять. Дитячі свята… Журналісти часопису “Музеї України” змушені там постійно і добровільно бувати. Зрозуміло, ми у щільному контакті з співробітниками Донецької ОДА, РДА, директорами музеїв. До чого тут дозволи-заборони-акредитації якихось штабних офіцерів?

А сотні шкіл, дитсадків, лікарень, соціальна інфраструктура, бізнес, економіка прифронтових територій теж повинні питати дозволу на візит журналістів у штабі сектору?

Чекаємо рішучих і швидких дій Міністра Юрія Стеця! Офіційного листа додаємо.

Міністру інформаційної політики України пану Ю.Стецю

Шановний пане Юрію!

Журнал “Музеї України” інформує Вас про грубе порушення Конституції України, обмеження свободи слова, пересування, перешкоджання роботи журналістів у так званій прифронтовій зоні АТО, якої юридично не існує!

Повідомляємо, що на територіях, прилеглих до так званої “лінії розмежування”, якої юридично теж нема, живуть сотні тисяч громадян України, виховуються діти, відповідно, забезпечується робота всієї інфраструктури. У тому числі закладів освіти та культури. Проводяться публічні масові заходи. Вся відповідальність за ситуацію у тих районах покладена на органи місцевого самоврядування. Діють Закони України у повному обсязі.

Однак, деякі структури Генерального штабу ЗСУ та Міністерства оборони України, при неналежній увазі Вашого відомства, вирішили поставити себе над Конституцією України, Президентом, Урядом, парламентом. Мова йде про безглузді обмеження для журналістів центральних та місцевих ЗМІ і абсолютно абсурдної акредитації в так званому прес-центрі АТО, легітимність якого варто вивчити, отримання дозволів на пересування пресі в штабах секторів АТО, хоча журналісти їдуть на діючі цивільні об`єкти, особливо, для висвітлення роботи закладів освіти і культури, що потребують у тих страшних місцях, постійної громадської уваги.

Просимо Міністерство, у межах діючого законодавства, негайно вивчити це болюче питання, і забезпечити безперешкодний доступ журналістів до діючих цивільних закладів, наших співгромадян, що не з власної волі живуть на війні, якої офіційно нема, поблизу фронту, якого за документами, не існує.

Вихід простий – якщо бойова обстановка дозволяє, і на блок-постах відбувається вільне пересування місцевих жителів, дітей, хворих, стариків, значить дозволено і безперешкодне пересування таких же громадян України – журналістів. Відповідно, вільний збір інформації у закладах, що не відносяться до оборонної сфери і не порушують законів про військову чи державну таємницю.

Дискримінацію журналістів за професійною ознакою в зоні АТО треба негайно припинити!

Можливо, варто провести якісь дослідження, вивчити закордонний досвід, організувати міжвідомчий круглий стіл, але напругу варто зняти!

Очікуємо публічної відповіді!

З повагою!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

top