search
top

Лєбєдєвський реконструктор з музею МОУ

l2zZdk-37oA

В той час, коли скандальний очільник Національного військово-історичного музею В.Таранець з подивом нарікає, що це незбагненне Міноборони чомусь «зупинило всі проекти, які б могли підняти музейну справу на вищий рівень» (ну куди ж вище – і так вже на Кріпосному провулку всі вікна банерами завішані – на вулицю не визирнеш!) та не дає фінансування Таранцю на «створення нових філій» «за браком коштів» (а це нічого, що в країні війна взагалі? Чи в розумінні Таранця — все затіялося, щоб «образити» друга Гіркіна?), в Міноборони тим часом почали задумуватися: а на фіга їм цей лєбєдєвський реконструктор, який до того ж ні бельмеса не розуміє в музейній справі? – пише polsng

Тим більше, очевидним є той факт, що всі лєбєдєвськікадрові ротації виходили за рамки чинного законодавства й здорового глузду. Чого варте призначення (censor.net.ua)такого собі Максима Гольдарба (1978 р.н.) на посаду директора департаменту внутрішнього аудиту та контролю Міноборони з присвоєнням звання полковника (це для людини, яка була рядовим запасу!).

Таранцю звань не присвоювали, він сам в «Красній Звєзді» вивів себе у ранг сталінського «камандіра РККА» (мабуть, пожиттєво), який керує «краснимі». Проте Таранцевий «кишеньковий літописець» Ю.Городніченко продовжує оповідати героїчну сагу про «камандіра» в кращих традиціях «ліплення образу» «червоного директора». Шкода, що не дописали про роль регіонівської партії як головного «рульового» кар’єрного злету Таранця!

Так от, занурюючись в чергові роздуми, не переобтяжені здоровим глуздом та не підкріплювані хоч якось офіційно-документально, Городніченко повідав стрьомну інфернально-містичну історію про «зниклі танки» в українських музеях (маючи на увазі, передусім, Національний військово-історичний) та їх наступну «реінкарнацію» в музеях і приватних колекціях «за бугром». Маса фото – і ЖОДНОГО ДОКУМЕНТУ, який би ці слова підкріплював! Ну, та які можуть бути документи, коли тут треба бити на емоції – перевірений трюк Таранця! Те, що ця техніка не має жодного стосунку до фондів військового музею, то ж річ другорядна!

Але, разом з тим, сором’язливо промовчали про той факт, що Таранцем досі не передано до музею танк Т-34 із с.Зарубинці Черкаської області, який було піднято ще в 2008 р. і яким він маніпулює, як йому заманеться: то є танк, то нема,
то «продали», то «розібраний» і т.д.!

Слушно зазначаючи, що «не перестають бродити болотами й лісами «чорні археологи»,Городніченко, знову-таки скромно мовчить про те, що вони (ці археологи), от хоча би й Таранець, можуть лише вдало грати на публіку, мовляв, он ми які щедрі! Так,наприклад, ще в липні минулого року, новим директором музею було анонсовано передачу до музею башти з танку Т-34, знайденої поблизу с.Корнин Житомирської області. Так от, хотілося б уточнити, то де ж башта в музеї?

Взагалі «опуси» Городніченка, це такі собі тексти з «подвійним дном» — одним словом «Фройд би плакав»!

Продовжуючи свої дилетантські розвідки в хащах музейної науки, «компашка» вперто позиціонує Таранця як «величного менеджера» на тлі багаторічної незугарної діяльності «папєрєдніка-науковця» В.Карпова, який одне тільки й робив, що десь експонати дівав, та так «занапащував і розвалював» музей, що в 2010 році чомусь за це президент надав йому (музею) статус Національного закладу. Не зрозуміло, одним словом!

Та що там музей: договорилися до того, що В.Карпов, як виявляється, «вже давно доклався до руйнації Збройних Сил України». Овва! То це що, Генпрокуратура даремно звинувачує двох «ісконно руських» міністрів Лєбєдєва і Саламатіна? Ну це вже «афторжжот!»

Але далі – більше. Ну, от як ви думаєте, навіщо створювалися всі філії Національного військово-історичного музею? За версією Таранця і Ко, для створення,наприклад, Волинської філії в Луцьку Міноборони дало В.Капову дозвіл лише для того, «аби мати просту можливість в будь-який час поїхати додому»! Залишається лише здогадуватися, як Віктор Васильович добирався додому, коли в Луцьку не було музею?

Виходячи з цієї «стрункої логічної системи», створити дві музейні філії в Севастополі Міноборони дозволило, напевно, аби Карпов «мав змогу в морі купатися»? Проте з цього ряду відповідно до географічного розташування випадають інші філії – в Івано-Франківську, Первомайську, Крутах – які ж тут «рекреаційні переваги»?

Але все одно Таранець кращий, — намагається переконати Городніченко. І банери в нього більші й ширші – не те що раніше! І відвідувачів в нього втричі більше! Бо винахідливі співробітники щодня на тротуарі рахують кількість пасажирів з автобусу №55, які проходять через вуличні металеві «інсталяції» з «пильними стендами чорно-білих фото». Тому реальне відвідування музею тут напряму вже залежить від «Київпастрансу». Ага.

Хоча, дивлячись на музейні виставки, що нагадують симбіоз шапіто та кіношних декорацій, доповнених імбецильними текстами, починаєш задумуватися: навіщо людям взагалі голови та руки?

Проте наперекір злим язикам «великий менеджер» Таранець завжди прагнув вийти за межі «музейного формату» та вбити наповал високим рівнем естетики! От, приміром, при В.Карпову що було в музеї? Ну там щось постійно на нарадах обговорювали, якоюсь наукою займалися, вчена рада музею діяла (та на фіга вся та морока Таранцеві?). Тому маючи стійкий імунітет до нудної академічної науки, яку Карпов розвів в музеї, Таранець одним махом припинив всі ті «ради-наради», та розігнав тих набридливих науковців, що звикли отиратися в музеї. Лише взяв собі в заступники з науки Ярослава Тинченка, який чи не єдиний доносить до широкої «затурканої» української громади, яка нині зайнята виключно постачанням вантажів бійцям в зону АТО, «високі ідеали» та «історичну необхідність загарбання» українських земель «мирним реконструктором» Гіркіним-Стрілком. А кляте Міноборони надумало воювати пороти нього – це замість того, щоб виділити кошти Таранцю на банери, з якими він зустрічав би «дорогого друга» в Києві.

Так от (а то ми відволіклися). Намагаючись внести «новий струмінь» в «затхле музейництво» та й заодно блиснути потужним інтелектом, Таранець взяв та й організував «збройне бієнале»! Відчуваєте, якими словесами оперує «великий менеджер»? Карпов таких слів, мабуть, і не знав! Хоча Таранець, теж особливо себе не обтяжував, студіюючи зміст того «бієнале». Яка різниця, що всі цивілізовані люди в цьому випадку зазвичай проводять якийсь творчий конкурс-виставку? Та на здоров’я – нехай проводять! В музеї під керівництвом Таранця вліпили звичну назву – «конференція»– і все! Коротко і ясно. Зате звучить як! І не біда, що зібралося лише зо два десятка людей, зате – «бієнале»!

Цікаво, наступною формою роботи в музеї буде освоюватися «симпозіум»?

 

Питається, скільки ще в Національному військово-історичному музеї України буде процвітати цей феєричний долбо…ізм (ну, ви зрозуміли) під керівництвом поплічника путінських терористів?

 

Р.S. Хочеться застерегти музейників: поширюючи всі ці Таранцеві «легенди й міфи», абсолютно нічим не підкріплювані, ризикуєте встряти в халепу та ще довго потім відмивати свою репутацію…

Комітет порятунку НВІМУ.

top